Проєкт-пошук «Історія Голоду» до Дня пам’яті жертв Голодоморів.
Проєкт-пошук «Історія Голоду» до Дня пам’яті жертв Голодоморів #Голодомор #Історія_Голоду #ЧОЦНПВ
Такого ще земля не знала,
Закрили Україні очі
І душу міцно зав’язали.
Сліпу пустили старцювати…
То був такий державний злочин –
Здригнулась навіть мертва Кафа,
Мерцями всіялося поле.
Ні хрестика і ні могили –
То був такий навмисний голод…
Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потягу, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, – це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. В Україні родючі землі і вона багата хлібом. Ще нашу Україну називали «житницею Європи». Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає від голоду?
В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Саме так влада вчинила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті роки минулого століття.
Голодомор 1932 – 1933 рр. став для українців найбільшою трагедією і найтяжчим злочином проти цілого народу
Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, в Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17 осіб
Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, – вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих.Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98 % рівня попередніх років.
Сьогодні світ знову зіткнувся з режимом,який прагне поділити кордони й прямує до новітнього тоталітаризму, який отримав назву «рашизм», його знає кожен українець. Для нас він уособлює беззаперечне зло, яке несе вбивства, руйнування й геноцид. Нинішні злочини російських військових свідчать про їхній свідомий намір знищити українців. Так було в 1932-1933 роках, коли Сталін та радянський режим організували Голодомор – геноцид.
Не оминуло страшне лихо і село Сахнівку Черкаської області, обпалило безжалісними муками і лиховісною смертю. В голодні роки 1932 -1933 у Сахнівці загинуло понад тисяча жителів…
При Авторському О.А.Захаренка ліцеї діє музей, одна з кімнат якого присвячена подіям Голодомору 1932-1933 років.
Завідувачка музею Марія Василівна Проценко здійснила упорядкування всіх матеріалів та підготувала пізнавальну екскурсію, яку проводить учениця 6 класу Кречет Галина.
У другій залі музею завжди говорять тихо. Тут зібрані експонати – мовчазні свідки голодних 1932-1933 років. Багато написано про це страшне лихоліття. Фотографії, списки, розповіді тих, хто уцілів, хто багато років носив у собі невимовний біль,велику скорботу. Страшно, коли війна. Та ще страшніше, коли це війна – безкровна, коли знаєш, що помреш і не знаєш за що, коли бачиш, що помирають твої найрідніші і не можеш їм допомогти.
Списки загиблих людей знаходяться тут…А ще зберігається рушник, який вишили сестри Ониська та Марія як пам'ять про своїх братиків та сестричку, що загинули від голодної смерті. Про події тих часів розповідає легенда «Фросін рушничок»: «У в селі було тихо, мов у домовині:ні кота, ні собак – все поїли. І ні зернини, ні картоплини – все підчистили. Їх називали активом, Матуся виготовила для сестрички Фросі маленький вишитий рушничок та пошила ляльку, а в неї заховала жменьку пшеничних зерен. І от прийшли активісти. Один відразу кинувся до колиски. Фрося – в плач, притиснула ту ляльку і рушничок до грудей, не віддає. Вихопили, розірвали, зерно висипав один собі в кишеню, а ганчір'я кинули на долівку ще й розтоптали. Довго мені вчувалося як плакала сестричка, Фрося не дожила і до колосочків…За нею померла моя найрідніша, моя матуся. Думала, врятую маму та не змогла. «Мамочко, ріднесенька, що ж мені одній – однісінькій робити? Ноги в мене опухли,ледве з ліжка піднімаюся». Не шукала в селі їжу, там не було нічого та й хотілося вмерти не десь на дорозі, а в рідній хаті! «Я не хочу помирати! Я жити хочу!»- повторювала я.
Коли почали споруджувати у селі Криницю совісті у 1990 році, пам'ятник невинно убієнним, ми разом із сестрою Марією вишили рушник - пам'ять про наших братиків і сестричку Фросю, які загинули тоді в 1933 році». (Свідчення – переказ записані від жительки с.Сахнівка Несен Онисії Петрівни, 26.12.1921 року народження учнями 9 класу 1991-1992 н.р.)
«Криниця совісті» - один з перших пам'ятників жертвам Голодомору в Україні - знаходиться в шкільному дендропарку Авторського О.А.Захаренка ліцею. Криниця зроблена за макетом Смирнова Михайла Івановича – колишнього вчителя образотворчого мистецтва Сахнівської школи і збудована руками учнів, вчителів, працівників та батьків у 1991 році. Це п'ятигранна піраміда, в трьох гранях якої відкриті двері, а в двох – лише імітовані. Це пов'язано з тим, що для героїв трьох із п'яти скульптурних композицій, що оточують піраміду, ще був шанс вижити в ті складні часи, а для двох – його вже не було.
За переказами очевидців, старожилів села Сахнівки, людей, які пам'ятають ті страшні часи, до 1932 року в селі проживало близько 2000 чоловік, а після 1933 року залишилося 900. 1100 чоловік померло від голоду, серед них більше 400 дітей. Про це говорять скульптурні композиції, розташовані по периметру. Їх автором є випускник школи Кущ Іван Сергійович.
На одній із них зображено матір, яка дала останній шматочок хліба своєму сину, і він його жадібно доїдає.
На другій дівчинка, яка просить у батька їсти, а він стоїть у глибокій задумі, не знаючи, що їй дати.
На третій скульптурній композиції – мати, яка несла дитину до криниці, щоб дитина попила води. Бо сільський священник сказав, що якщо дитина поп'є води з криниці, то залишиться живою. Але не донесла! Дитина померла на руках! А за ними виріс хрест, на якому пізніше написані будуть слова: «Сахнівка 1932-1933 рік», а нижче цифра із кількістю померлих у ці роки.
Далі скульптура матері, в якої померло 10 дітей. Вона стоїть в глибокій зажурі, згадуючи своїх найрідніших, наймиліших. А їх нема!
Остання скульптура – дідусь, який вивозив на кладовище мертвих. Йому сільрада платила харчами. От він і старався – вивозив інколи на кладовище ще живих, щоб не вертатися за ними пізніше.
Всередині піраміди розташована сама криниця, будувати яку почали випускники 1990 року після свого випускного вечора, так вони залишили добру згадку про себе.
Щоб вода була цілющою, на дно опустили срібні речі.
На так званих Стінах Жалоби написані чорним олівцем імена і прізвища тих померлих, кого вдалося встановити: Охтирець (8 дітей), Захаренко (4 дітей)... Люди вимирали цілими сім'ями…
Нижче – слова - побажання наступним поколінням, у центрі – ікона Божої матері, захисниці і заступниці всіх дітей.
Під куполом розміщені маленькі дзвоники – то все дитячі душі, які нагадують нам дорослим: «Не допустіть більше такого, зробіть все, щоб ті страшні часи не повторилися!»
У час поминальних днів, коли люди згадують померлих, несуть вони до криниці печиво, цукерки та інші солодощі тим, хто помер від черствості та байдужості, і просять не забувати страшних часів Голодомору 1932-1933 років.
Учениця 9 класу Авторського О.А.Захаренка ліцею Прядка Вікторія спробувала дослідити історію своєї родини під час тих страшних подій:
1.Прізвище, ім’я, по-батькові особи, що є жертвою Голодомору
Томенко Марія Тимофіївна
2.Дата народження
Літо 1900 року. Точний день у родині не зберігся, але з переказів відомо, що народилася вона в теплу пору, у багатодітній селянській сім’ї.
3. Місце проживання та місце смерті під час Голодомору
с. Сахнівка, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область (нині — Черкаський район, Черкаська область)
4. Дата смерті
01 березня 1985 року
5. Соціальний статус
Селянка, працювала у колгоспі, займалася домашнім господарством.
6. Національність
Українка, корінна жителька Черкащини
7. Джерело інформації Усні родинні перекази, спогади старших членів сім’ї. Документальних записів про смерть дітей не збереглося, як це часто траплялося в той час.
8. Чи відома Вам інформація, якою Ви могли б поділитися, про те, як Ваші рідні пережили Голодомор?
За переказами, сім’я Томенків пережила надзвичайно важкі часи. У селі розповідали про випадки канібалізму в одній із сусідських родин — люди були доведені до крайньої межі голодом. У самій родині Марії також сталося велике горе: у період Голодомору померли двоє малих дітей. Марія Тимофіївна згадувала, що виживали завдяки тому, що ховали крихти зерна та все, що можна було зібрати навколо хати. Часто харчувалися висівками, корою та корінцями. Багато хто з односельців помирав просто на подвір’ях або по дорогах.
9. Чи відомо про місця масових поховань у вашому населеному пункті
Так. На старому сільському кладовищі в с. Сахнівка поховано чимало людей, які загинули під час голоду. Точні місця могил не збереглися, оскільки в ті роки ховали поспіхом і без належних записів.
10. Чи відомо про місця масових поховань у населеному пункті, де померла людина, про яку свідчите
Так. Старе кладовище села вважається місцем поховань багатьох жертв Голодомору, зокрема дітей і літніх людей, які не пережили зиму 1932–1933 років.
11. Прізвище, ім’я, по-батькові особи, що надала інформацію
Томенко Марія Михайлівна, с. Сахнівка, Черкаська область.
