Народні символи України

Дата: 06.04.2023 11:28

Кількість переглядів: 17

Народні символи України

Вчитель початкових класів

Бублій Т.П.

Кожен народ має народні символи. Народні символи – це те, що найбільше любить і шанує даний народ. В одних народів їх більше, в інших менше. Називаючи народний символ, можна дізнатися, про яку раїну іде мова.

Про народні символи складено багато пісень і легенд, вони використовуються в обрядах, звичаях. Їх вишивають на сорочках, рушниках. Народні символи – це наші святині.

Народні символи України є рослинні і тваринні.

До рослинних символів відносяться калина, верба, дуб, тополя, барвінок, чорнобривці, мальва, хміль, мак, волошки, любисток. Вони здавна уособлюють красу нашої України, духовну міць народу, засвідчують любов до рідної землі.

Даний матеріал можна використовувати на уроках природознавства, народознавства та для проведення фольклорних свят.

МЕТА: розширити знання дітей про рослини - символи України, показати, як оспівував їх український народ. Виховувати любов до рідного слова, рідного краю; розвивати зв’язне мовлення, художні здібності дітей.

Хід уроку

Клас святково прибраний. На стінах - вишиті рушники, стіл застелений вишитою скатертиною, на ній коровай, прикрашений калиною, гілочки верби у глечику. На дошці - плакат про рослини України, портрет Т.Г. Шевченка, дитячі малюнки, тема уроку. Тихо лунають українські народні пісні.

Вчитель.

Діти, ми живемо в Україні, любимо її гарну та співучу мову. Її прекрасних людей, її пишну природу. Наша земля красива і щедра, ростуть на ній і жито, і городина; цвітуть квіти, дозрівають плоди.

Але особливою любов’ю і шаною користуються рослини, що є символами держави. У кожного народу свої рослини - символи: у канадців - клен, у росіян - берізка, а у нас, українців, - це верба і калина.

Сьогодні наш урок ми присвячуємо їм.

Вербичка невеличка

Схилилась над водою

І цілий день милується

І тішиться собою.

Чому ж вона собою

Радіти не повинна,

Коли її красою

Пишається долина?

Перед учнями з’являється дівчинка - Вербичка у відповідному вбранні, з розпущеним волоссям, у короні з вербових гілочок. В її руці - вербова лозинка із листям.

ВЕРБИЧКА.

Я росту у верболозі,

Дні і ночі роню сльози.

Хто я?

(Плакуча верба)

1 УЧЕНЬ.

Чому не спить верба в моєму дворі,

Коли, скресають жили, буйних рік?

ВЕРБИЧКА.

Бо у п’янкім гіллі гостюють зорі

І рушив з кореня могучий сік.

УЧЕНЬ.

Чому не спить верба в погоже літо,

Коли жнива курличуть за Дніпром?

ВЕРБИЧКА.

Бо так духмяно пахне в полі жито

І всі шляхи всіваються зерном.

УЧЕНЬ.

Чому не спить верба в прозору осінь,

Коли льодком поскрипує блакить?

ВЕРБИЧКА

Бо журавлі тривожно линуть в просинь

1 зерно в грудях ниви теж не спить.

УЧЕНЬ.

Чому верба не спить у хуртовину,

Грудьми спинивши непогоду злу?

ВЕРБИЧКА

Бо треба зупинить лиху годину,

І дать напровесні узліт зерну.

Ой вербо, вербо зелена,

Спусти гіллячко додолу,

На зеленую діброву,

На червоную калину,

Де соловейко гніздце в”є,

А сивая зозуленька воркує.

ВЕРБИЧКА

На Україні у мене є багато вербичок - сестричок.

1 вербичка. Я і мої сестрички - дерева священні.

2 вербичка. Ми доньки бога Сонця, якого звуть Ярилом.

вербичка. Це наш тато Ярило подарував людям вогонь.

ВЕРБИЧКА

А що знають про вербичку наші хлопці?

1 хлопчик.

Із верби на Україні здавна робили музичні інструменти: кобзи, бандури.

Хлопчик

З вербового стовбура видовбували човні, ноші,

робили меблі ярма для волів.

хлопчик.

З вербових гілочок плели кошики, виплітали стіни

хат і хлівів, а потім обмазували глиною.

хлопчик.

А знаєте чому на глиняному посуді рослинний

орнамент?

Колись виплели із вербових гілочок посуд, обмазали його глиною і почали суишти в гарячій печі. 1 раптом на посуді з”явилися візерунки (сажа від згорілої лози). З тих пір і розмальовують глиняний посуд.

хлопчик.

А кожен запорізький козак обов'язково мав вербову

ложку.

хлопчик.

Верба - це дерево цілюще. Воно “дарує” людям багато

ліків: рутин, аспірін, саліцилову кислоту.

Учениця.

У вербну суботу вербу освячували в церкві, а після освячення жартома гілочками верби били дітей, примовляючи:

Будь великий, як верба,

Будь здоровий, як вода,

Будь багатий, як земля,

А вродливий, як весна.

(Хлопці перестрибують вербову гілочку).

Звучить пісня про вербу.

Вчитель:

Незабутні слова В. Симоненка з вірша

Виростеш ти сину, вирушиш в дорогу...

А якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі;

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть.

Поет не випадково сказав: "Прийдуть з України верби і тополі".

Тополя також є нашим народним символом. Зі стрункою тополею порівнювали гнучкий дівочий стан та нещасливу дівочу долю. Про тополю написано багато пісень, складено легенди. Т. Г. Шевченко написав поему "Тополя".

По діброві вітер віє,

Гуляє по полю.

Край дороги гне тополю

До самого долу.

Існує така легенда:

В одному селі жила красива дівчина Поля і мужній Хлопець на ім'я Стриба. Вони кохали одне одного. Одного разу старші люди попросили Стриба побігти у сусіднє село і довідатись, чи все там спокійно. Побіг Стриба, але, не добігаючи до села, побачив багато ворогів. Швидше вітру прибіг юнак додому, розповів людям про те, що бачив. Вирішили забрати худобу, пожитки і перечекати у горах, поки вороги залишать їхню землю. Бог блискавки і грому Перун побачив людей і вирішив дізнатися, чому вони тут. Спустившись на землю, Перун розпитав у людей, що сталось. Люди розповіли. І тут вій побачив Полю. Вона йому дуже сподобалась, і він сказав: "Ця дівчина Така гарна, що я візьму її собі за дружину".

Люди зраділи, бо мати такого Високого покровителя не всім дано. А Стриба, почувши, впав непритомний. Побачив це Перуні і промовив: "Бачу я, що на чужому нещасті свого щастя не побудуєш. Тож нехай вона буде нічия". Вдарив палицею об землю і там, де стояла доля, виросло струнке зелене деревце. Люди, котрі стояли ближче, бачили, що відбулося, а ті, які стояли далі, питають: "Де Поля?" Їм відповідають:

„То Поля”. А Стриба Перун забрав з собою на небо і зробив Богом земних вітрів.

В народних піснях з тополею порівнюється красива, струнка дівчина або заміжня жінка. Рубання тополі, так само як і калини, символізує заручення та одруження дівчини:

Тонкая, високая тополя:
Чорнявая дівчина - то моя.
Тонкую, високую зрубаю:
Чорнявую дівчину кохаю.

Широковідомий казковий мотив обернення дівчини в Т. використав Т. Г. Шевченко в баладі "Тополя".

У першій половині XIX ст. існував обряд водити тополю, який виконувався на Зелені свята. Тополю зображала вродлива дівчина, вбрана в стрічки, зелень та квіти. Її водили по селу у супроводі відповідних пісень:

Стояла тополя
Край чистого поля.
Стій, тополенько,
Стій, не розвивайсь,
Буйному вітроньку
Не піддавайсь.

Вчитель:

Символом сили, могутності, довголіття є дуб. Дуб живе довго. Відомий в Україні 1300-річний Дуб, який росте в урочищі Юзефін Рівненської області. У с. Верхня Хортиця росте 800-річний дуб, під яким, за переказами, відпочивали Т. Шевченко, І. Рєпін, М. Лисенко. Обхват його стовбура -8м.
Підчас грози електричні розряди найбільше "притягує" дуб. Зі 100 ударів блискавки у дерева - 54 припадає на дуб.

Учень:

Матері своїм синам на сорочці вишивали листя дуба, тому що дуб – це символ сили, але сили незвичайної. Дуб священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.Спали на дубових меблях, які, за повір'ям, додавали під час сну сили. Дуб, як і інші наші народні символи, має лікувальні властивості. У дубовому лісі добре почувають себе люди, які страждають на серцеві захворювання

Дуб здавна користується в народі глибокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обрядові дійства, приносили жертви богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб (на Київщині - сухий дуб). У центрі села, а іноді за околицею ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невеликим рівчаком. Довкола такого дуба відбувалися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символізував розквіт природи, початок літа.

Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака:

Чом дуб не зелений? -
Лист хмара прибила;
Козак невеселий -
Лихая година.

Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір'ю:
Ой, дуб до берези
Гіллям похилився,
Козак своїй матусеньці
До ніг уклонився.

У весільних приповідках і побажаннях дуб виступає символом подружнього життя (Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки), міцного здоров'я й довголіття молодих (Дарую дуби, що в діброві, будьте дужі та здорові). Коли народжувався син, батьки за народним звичаєм висаджували два жолуді, коли донька - висівали калинове зерня.

Вчитель:

Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом дівочої краси, ніжності. Вона росла біля кожної хати. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли на тлі білого снігу червоніють її ягоди. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок.

З гілочки калини батько синові робив сопілочку, а слабеньким дівчаткам-немовляткам робили колисочку із калини. Калину оспівують у піснях, про неї складено легенди. В одній із них розповідається про те, як вродлива дівчина Калина завела у болото ворогів-бусурманів. Багато з них загинули, але загинула і молода красуня. На місці її загибелі виріс кущ, який на честь дівчини і назвали калиною.

Калиною прикрашали весільний коровай. Перед молодими на столі ставили букет із гілочок дуба та калини. І на весільному рушнику вишивали калину з дубом як символи дівочої краси і ніжності та чоловічої сили і міцності.

Оспівана калина у поезіях Т. Г. Шевченка, І. Франка, Л. Українки. До речі, Л. Українка написала вірш "Калина" після похорону свого коханого С. Мержинського. У цьому вірші вона вилила свій біль. Кущ калини садили на могилі козака або чумака, який загинув.

ЗАГАДКА (читає учень):

За хатою у садочку,

У земному віночку

Та в червоних намистах

Стала пава молода.

І збігаються всі діти,

Щоб на неї поглядіти.

За намисто кожен - смик

Та й укине на язик.

Діти відгадують загадку. (Калина)

Вчитель.

А що ви, діти, знаєте про калину?

(Відповіді дітей).

Звучить запис української народної пісні «Роде наш красний !»

Вчитель.

«Перша квіточка - наша родинонька, друга квіточка - рідна сторона,»- так говориться в пісні про калиновий цвіт.

Калина здавна була символом рідної землі, дівочої краси й долі.

Ми з любов” ю називаємо її червоною, а південні слов’яни - добровітою.

Калина

Біля вербиченьки, біля криниченьки

Росте калинонька, як дівчинонька,

Дивиться у воду на свою вроду.

На радість дітям рясніє з тобою

З тобою, Україною,

Безбережною, незалежною!

Де хати білі тануть в ніжнім цвіті,

Де землі родючі й пісня солов’я,

Процвітай же, Україно Рідна земле моя!

Вчитель.

Ще й зараз можна побачити на луках і узліссях наших сіл калинові гаї. Цим і пояснюється те, що на Україні багато населених пунктів з назвами Калинівка, Калинове тощо.

Випещена людською любов’ю калинонька пишається біля хат, колодязів, ставків, у садках. Народ свідчить - де росте біля колодязя калина, там і вода чистіша

У кожній сільській хаті на покуті красувався пучечок з червоними гронами. Колись давно, проводжаючи сина в далеку дорогу, мати напувала його калиновим чаєм, а з собою давала хліб з калиною.

Коли в домі свято, готуючи коровай, прикрашали його калиною, або на столі поряд з хлібом кладуть калину.

У віршах ягоди калини часто порівнюють з червоним намистом - коралами.

Діва

Ой вродлива, чорноока,

В намисті червонім

І земних шатах діва,

А на неї горобці сідають

І намисто, ой червоне,

Потроху з’їдають.

Що за діва, підкажіть,

На малюнку покажіть! (калина)

Вчитель. А хто знає ще загадки про калину?

( Діти загадують загадки).

У вінку зеленолистім,

У червоному намисті

Видивляється у воду

На свою хорошу вроду.

Навесні - білим цвітом,

А в жнива - червоним плодом.

У лісі на горісі червона плахта висить.

І не дівка, а червоні стрічки носить.

Стоїть дід над водою

З білою бородою,

Тільки сонечко пригріє,

Борода почервоніє.

Стоїть півень над водою

З червоною бородою,

Хто не йде -

За борідку щипне.

Звучить пісня “Калина” ( О. Білань Д. Павличко )

Вчитель.

Є у нас і рослини-символи. Одним з найулюбленіших є барвінок. Цю рослину назвали так на честь кохання юнака Бара і дівчини Вінки. Барвінком прикрашають весільний коровай, його садять біля хати. Барвінок вплітають дівчата у віночок. Він зеленіє навіть під снігом. Барвінок є символом кохання.

Учениця

Життя квітів починається з барвінку. Барвінок — квітка ніжна, але смілива. Ще не зійде сніг, а вже крізь сніжне покриття пнеться тремтливий вічнозелений листок барвінку. Все захоплює, все вкриває войовничий, невідступний та сміливий барвінок. Існує така легенда, ось послухайте.

Жили колись давно чоловік із жінкою у злагоді й любові.

А найбільшою потіхою для них був синок на ім ’я Бар. Скоро виріс парубком. Багато дівчат мали собі на думці одружитися з ним. Сохло серце за Баром і в однієї дівчини, що мала за матір відьму. Але Бар посватався до іншої, що називалася Вінкою. І от прийшов день весілля. Щасливі молодята чекали тої хвилини, щоб піти до святої церкви до шлюбу.

Аж тут де не взялася та ворожка із своєю дочкою. Ворожка стала перед молодими, проголосила своє прокляття і окропила молодят смердючим настоєм якогось зілля. За хвилю там, де стояли Бар і Вінка, нічого не було. Кинулись люди до ворожки, а вона махнула руками і злетіла чорною вороною. Кинулися до її дочки, а та злетіла до хмар сірою галкою. Впала мати на землю, де стояв її син з нареченою, і окропила землю слізьми.

І сталося диво: на очах у всіх із землі проросло зелене зілля, уквітчане дрібненьким блакитним цвітом. А звали його барвінком. І тягнеться він до хат. І кожна дівчина вплітає його у свій весільний віночок

Вчитель.

Ромашка – символ традиційного душевного, інтимного вибору за принципом «любить – не любить». І цьому вибору довіряється вже яке покоління закоханих! Ромашці довіряють, як довіряють Сонцю.

Учень. Ромашка – це трав’яниста рослина заввишки 25-70 см. Із прямостоячими, порожнистими всередині стеблами. Листки сильно розсічені на тонкі лінійні сегменти. Квітки зібрані в суцвіття-кошики. Квітколоже кошика коротко конічне, без порожнини всередині. Краєві квітки великі, білі, несправжньоязичкові, серединні – жовті, трубчасті. Після цвітіння утворюються темно-коричневі плоди-сім’яники. Цвіте влітку й до глибокої осені.

Широко розповсюджена рослина, яка зустрічається на полях, луках, у населених пунктах і вздовж доріг майже по всій країні.

Ромашка - лікарська рослина. Один з її різновидів використовують у медицині. Ромашку аптечну вирощують спеціально для медичних потреб.

Я чула, як ромашка небесам

Читала вірші. Боже, що за диво!

І білих пелюсток туга коса

Мені приємно щоку холодила.

Вчитель:

Мак – символ безконечності й незчисленності зоряного світу, Всесвіту, і водночас, сну і забуття. Макова голівка – символ заспокоєння. Мак освячується двічі на рік - на Маковея і на Спаса, в серпні.

Учень:

Широко розповсюдженим було вірування в чудодійні властивості маку як оберегу від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий мак, зерна якого самі висипалися з голівок, - так званий видюк. Якщо таким маком обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернята. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали маком, освяченим на Маковія (14 серпня) або на Спаса (19 серпня), примовляючи: Коли цей мак збереш, тоді від моєї корови молоко відбереш. На Волині, аби припинити засуху, вкидали у криницю певну кількість зерен свяченого маку.

Мак використовували також із лікувальною метою, переважно як снотворне. У фольклорі мак є символом краси:

Гарна дівка, як маківка;

Гарне, як мак городній.

У піснях маків цвіт прирівнюється до швидкоплинного людського життя:

Пройшов мій вік, як маків цвіт,

Що вдень цвіте, а вночі опаде.

Можна зустріти також поетичне порівняння маківки з матір'ю - головою роду:

Да нема цвіту, світлішого над маківку,

Да нема роду, ріднішого за матінку.

Вчитель:

М'ята широко використовується в народній медицині, займає почесне місце в народних піснях та обрядах. Її незмінний епітет - кудрява. Як і калина, м’ята є символом дівочої краси й цноти. У фольклорі мєята нерідко згадується поруч із рутою, утворюючи немовби одну рослину - руту-м'яту:

Учень:

По садочку ходжу я, ходжу,
Руту-м'яту саджу я, саджу,
Рута-м'ята да й не прийнялася,
Родиночка й одріклася.

М’ята відігравала важливу роль у весільній обрядовості. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з м’яти, барвінку і рути.

Рута – м’ята – це символ очищення, дівочості, цнотливості, відвернення злих духів. У Європі набула значення смутку та горя. У народній поезії українців це поширений фольклорний символ. Вінок із рути означав дівування. Зів’яла рута – символ втраченої цноти. Часто рута-м’ята символізує розлуку, самотність, нерозділене кохання.

Учитель:

З довідника ми знаємо, що соняшник – це однорічна рослина з високим грубим стеблом і великою жовтою квіткою; з насіння соняшника добувають олію.

Учень:

Соняшник – символ Сонця, праці й достатку, сили і добробуту. Він – чи не найсильніший серед квітів. Соняшник знайшов своє місце під Сонцем. І не міг не знайти, бо постійно орієнтується на небесне Світило - повертає за ним свою голову схожу на сонце.

Біжать до сходу по росинці

За соняшником сонях,

Як вершники золото лиці

На невидимих конях.

Учитель:

Васильки в засушеному вигляді мають сильний стійкий запах, завдяки чому ця рослина дістала широке ритуальне застосування. Квіти васильки клали за ікони в день Чесного Хреста (14 вересня за ст. ст.), ними прикрашали хрести у церквах.

Цілющі властивості васильок відомі здавна. На Волині їх використовували як лікувальний засіб при високій температурі, від запою й перепою; з них робили купель для дітей при багатьох хворобах, зокрема жовтяниці; освяченими на Спаса (6 серпня за ст.ст.) Васильками обкурювали хворих. Вінки з освячених васильок одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну.

Учень:

В народній поезії васильки є символом святості, чистоти, приязності. Вони згадуються і в купальських піснях:

Та вроди, Боже, троє зіллячок:
Перше зіллячко барвіночок,
Друге зіллячко любисточок,
Третє зіллячко васильочок.
Барвіночок - для дівочок,
Любисточок - для любощів,
Васильочок - для запаху.

Волошки – це символ святості, чистоти, привітності, та чемності, хлоп’ячої краси і добра. Волошки – запашна лікувальна трава із синіми квітами, сильним стійким запахом. Колись селяни розводили їх поблизу своїх осель. На Трійцю із волошок плели обрядові вінки. На думку етнографів, сакралізація цієї рослини пов’язана з легендами про знайдення хреста Господнього. На місці, де євреї сховали хрест Спасителя, виросла пахуча й цілюща трава, яку в Україні назвали «волошки». За іншою легендою, рослина одержала назву від імені Василя Великого, який начебто за життя дуже полюбляв квіти і зелень і завжди прикрашав ними свою оселю. Волошки іноді були атрибутом весільної обрядовості, ними кропили молодих, із них робили купіль для дітей при хворобах. Також вони символізують святість, чистоту та красу коханої.

Учитель:

А зараз ми з вами коротко зупинимося на інших рослинних символах нашої Батьківщини, адже їх безліч.

учень:

Мальва – це символ найдорожчого, любові до рідної землі, до народу. Не було села, а в ньому хати, де б не росли під вікнами мальви – прекрасні обереги нашої духовної спадщини. Всім хто вирушав у далеку-далеку дорогу, ці квіти нагадували: там земля мила, де мати родила!

Мальва – символ любові до рідної землі, до свого народу, до батьківської хати. Уособлює духовне коріння, її вірність духовній спадщині предків.

2 учень:

Звіробій – його ще називають Івановим зіллям і навіть плакун-травою, бо, кажуть, що він виріс зі сліз Богородиці, яка ридала під час Хресних страждань Ісуса Христа. Має ще до десятка назв, що свідчить про популярність звіробою, як лікарської рослини.

3 учень:

Конвалія – символ сердечної щедрості, душевної відкритості, а тому вона дуже вразлива до стороннього впливу, який для неї не просто вплив, а загроза і небезпека. Через це конвалія водночас виражає велику життєву силу.

4 учень:

Кропива - це символ ледарства, запущеності й безгосподарності, а також безпідставної неприязні в ставленні до інших людей. Універсальний символ: в народних повір’ях вона відіграє роль оберегу і водночас виступає виявом і притулком для всякої нечисті.

5 учень:

Полин – символ печалі, гіркої людської долі, навіть нечесності та інших людських пороків. Водночас є оберегом від всякої нечисті, зокрема відьом. Має значні лікувальні властивості, особливо, проти жовтяниці, пропасниці, для загоєння ран.

6 учень:

Троянда – королівський символ, тобто символ верховенства, урочистої краси, особливої й величної вроди. Бо вона – королева квітів. Тому й вітають трояндовим букетом з особливо видатної нагоди або дуже шановану людину.

Дві троянди я зриваю,

А на їх блищать перлини,

Квіти вмсилися росою

У досвітнії години.

7 учень:

Хміль – досить багатозначний символ: в ньому – і родючість всього живого, і буяння всього молодого, і гнучкість розуму, і хоробрість та відвага. З хмелем порівнюють молодого парубка, котрий увивається за дівчатами.

На полотні співали солов’ї

І красувались кетяги калини,

Зелений хміль в’юнився по гіллі,

Зоріли в колосках волошки сині.

учень:

Чорнобривці – однорічна декоративна рослина з духмяними квітами жовтого з чорним кольору, яку дуже люблять висівати в Україні.

Над чорнобривцями в саду

Останнє яблуко висить,

Останній лист упав на чорнобривці вчора

учень:

Цибуля – символічний оберіг і активний життєвий оборонець людини від всяких напастей та недугів. Водночас великий вчитель, бо вона вчить кожного з нас важливої істини, що все корисне здобувається зі слізьми.

учень:

Часник - має велику магічну силу та широкі лікувальні властивості. Він відганяє всіляку нечисть і напасть, що їх посилають злі сили – відьми, чаклуни, лихі люди. Людина, котра вживає або має при собі часник, стає невразливою до чарів.

учень:

Євшан-зілля – символ пам’яті про рідну землю і Батьківщину . А ще – оберіг від злих сил і всякої нечисті. Кущова трав’яниста рослина, дуже запашна, гірка на смак; степовий полин.

- Євшан-зілля упізнаєш?

Є в степу такий полин:

Запах чудодійний має

Наших гір, горбів, долин.

Раз дихнеш – здоровий будеш,

Рідний край свій не забудеш.

Прислів’я та приказки про рослини.

Синьоока чарівниця часто в полі в нас вертиться; де вінки вона спліта - там пшениці рідкі й жита.
Де волошки, там хліба трошки.
Де ростуть верби, там чисті джерела води.
На городі під вербою стоїть колодязь із водою.
Де срібліє вербиця - там здорова водиця.
Верба і дівчина приймуться де-небудь.
Верба, як трава лугова: ти її покоси, а вона знову виросте.
Де не повернешся, золоті верби ростуть.
Гнучка, як лоза.
Зігнувся, як верба над водою.
Така правда, як на вербі груші.
Високий, як лоза, а дурний, як коза.
Верболіз б'є до сліз.
Вербові дрова, а козячий кожух - то й випре дух.
Хто полю ходить, тому жито родить.
Грім гримить — хліб добре родить.
Хто житній хліб вживає, тому Бог здоров'я прибавляє
Похолодніло, риба не ловиться, калина у цвіт вбирається.
Любуйтеся калиною, коли цвіте, а дитиною - коли росте.
Заливається, як соловейко на калині.
Дівчина, як у лузі калина.
Вибери собі дівку, як калинову гілку.
І межи капустою доброю буває багато гнилих качанів.
Капуста гарна, та качан гнилий.
Капуста ще на грядці, а ти вже на голубці зуби гостриш.
Кожна капуста має свою голову.
Капуста тлуста, сама йде в уста.
Якщо в домі є капуста, то людина не буде тлуста.
Хто капусту щодня споживає, той себе добре почуває
Був колись горіх, та звівся на сміх.
Твердий горіх важко розкусити.
Не розкусивши горіх, зерна не з'їси.
Буває, що і на палі рожа виростає.
У кожній троянді є колючки.
Рожа і межи кропивою рожею зістане.
Рожа червона і та блідне.

Загадки про рослини

У зеленім картузі
На одній стоїть нозі.
Коло вуха китиця
Щирим злотом світиться.
Звичка в нього є ота:
Він головку поверта
В бік, де сонце котиться,
Родичем доводиться
(Соняшник)

* * *

Золотисте ситечко
Покотилось в літечко.
Загляда в віконечко,
Наче справжнє сонечко
(Соняшник)

* * *
Стоїть при дорозі на одній нозі,
Хто її зрушить — плакати мусить
(Кропива)

* * *
Не оса, а жало має,
Не вогонь, а обпікає,
Коли йдете в ліс гуляти,
Обминіть її, малята.
(Кропива)
* * *
Перший раз цвіла—
Жовтою була,
Як дозріла—побіліла,
Схопилася, полетіла
Знову десь рости
Й жовто зацвісти
(Кульбаба)

Сонечко в травах зійшло,
Усміхнулось, розцвіло,
Потім стало біле-біле
І за вітром полетіло
(Кульбаба)

* * *
Квітка сонячна, красива,
Стане згодом сива-сива,
Вітерець її подмуха -
Стане миттю сивим пухом.
(Кульбаба)
* * *
Я найперша зацвітаю
Синім цвітом серед гаю,
Відгадайте, що за квітка,
Бо мене не стане влітку
(Пролісок)

* * *
Стоїть тичка,
На тичці—капличка
А всередині повно людей
(Мак)
* * *
Запалали в чистім полі,
Наче галстуки червоні.
То палає в полі так
Польовий червоний...
(Мак)

Взимку голо тут було,
Навесні вогнем цвіло.
Навесні вогнем цвіло,
Влітку виросло село!
Аж сто хат, аж сто хат
На кілочках стоять.
Хати щастям багаті —
По сто діток у хаті.
По сто діток скрізь було.
Отаке зросло село!
(Мак)

* * *
Червона кожушинка,
Всередині вітамінка. —
Хто хоче зірвати,
Той поколеться
(Шипшина)

* * *
Стережуть колючки їй
Цвіт весняний запашний,
А осінньої години -
Червонясті намистини.
(Шипшина)

В біле плаття
Убравшись, стояла.
А потім плаття зникло,
Згубилося, пропало.
Лиш ґудзики тримались
На ниточках все літо,
Щоб наче ті вуглинки
На сонці почорніти
(Черемха)

* * *
Знають мене луг і води,
І криниці, й огороди,
І дівчина мене знає —
В косу радо заплітає.
Сніг потане — я радію,
Розвиваюсь, зеленію:
В нічку зоряну, весняну
Соловейків колихаю.
Одягаюсь білим цвітом,
Наливаюсь теплим літом.
Осінь холодом повіє
Я шаріюсь — червонію.
Знають мене луг і води,
І криниці, й огороди,
І дівчина мене знає —
В косу пишну заплітає,
Діти, певне, мене знають,
Швидко загадку вгадають,
Бо нема тої людини,
Щоб не відала...
(Калини)

Стоїть півень над водою
З червоною бородою.
Хто йде — за борідку щипне
(Калина)

* * *
У вінку зеленолистім,
У червоному намисті
Видивляється у воду
На свою хорошу вроду
(Калина)

* * *
Із зеленої сорочки,
Що зіткав весною гай,
Білі дивляться дзвіночки.
Як зовуть їх? Відгадай!
(Конвалії)

* * *
Із перлин разочок,
Зелений листочок.
Аромат духмяний
Тішить ліс весняний.
(Конвалія)

Жовтенька голівонька,
Біленька хустинонька,
Що я за квітонька?
(Ромашка)

Росіє ця лікувальна квітка,
Опріч лісів, іще в полях.
Аби її добути влітку,
Малі й дорослі знають шлях.
Шовково коси пломеніють,
Коли настоєм їх помиють.
А що, скажіть, за квітка, діти?
(Ромашка)

* * *
Наче сонце, серединка,
Пелюстків біла хустинка.
Знає бджілка і мурашка,
Що звуть квіточку ...
(Ромашка)
* * *
Стоять в полі сестрички:
Жовті очка, білі повічки
(Ромашки)

* * *
У воді родяться,
На воді красуються,
У воду дивляться
(Білі лілії)

Стоять красуні на воді,
Вінки в них білі й золоті
(Лілеї)

Одяглась у біле плаття,
Примостилась на лататті,
Задивилася у воду
На свою дівочу вроду.
(Лілея)
* * *
Я дзвіночок, а не дзвоню,
Замість звуків — запах роню
(Дзвіночки)

* * *
Квіточки маленькі — Суконьки синенькі.
Радо сонечко вітають,
Ніжним співом зустрічають.
— Добрий день, комашки,
І жучки, й мурашки,
З добрим ранком, коники,
Радо дзвонять...
(Дзвоники)

Били мене, били, на шматки порвали,
У воді мочили, по траві валяли.
Одну половину з кашею поїли,
Другу половину — на плечі наділи.
(Льон)

На полі був я синенький,
Край води був я біленький,
Опинився в човнику швиденькім,
Потім під ножиком гостреньким.
(Льон)

* * *
За лісом, за пралісом
Синьоокий вогонь горить.
(Барвінок)

* * *
Лист зелений не пропав,
А під снігом задрімав,
Щоб у синю сукенчину
Одягнуть весняну днину.
(Барвінок)
* * *
Синьоока чарівниця
Часто в полі в нас вертиться.
Де вінки вона спліта —
Пшениці ростуть й жита.
(Волошка)

Блакитні оченята
Із жита виглядають.
Хоч квіточки ці люблять,
Та з поля виганяють.
(Волошки)

У матінки – квіточки
Лиш блакитні діточки.
З жита виглядають,
Літечко вітають.
(Волошки)

* * *
Навесні я сіяла насіннячко,
Доглядало квіти тепле літечко.
Восени на святі любій мамі
Подарую я червоні...
(Мальви)

* * *
Росте біля криниці
Всіх квіточок цариця.
Як до тебе горнеться,
То боляче колеться.
Й біля огорожі розцвітають...
(Рожі)

* * *
В квітнику у мене виріс
Синьоокий, пишний ...
(Ірис)

Використана література: